Діалогізм Мартіна Бубера та місце 'Іншого' в ньомуud(Dialogism Martin Buber and place 'The Other' in it)

摘要

У статті здійснено філософський аналіз концепції діалогу Мартіна Бубера. Розглянуто основні складові міжособистісної сфери, яка відбувається внаслідок встановлення діалогічного стосунку між суб’єктами. udСтосунок «Я–Ти», який є умовою діалогічності людського буття, встановлюється між людьми внаслідок udздійснення міжособистісної відкритості суб’єкта суб’єкту. Відношення «Я–Воно» відбувається внаслідок udсуб’єкт-об’єктного зв’язку, який не є духовно наповненим та рівноцінним за співвідношенням розгортання udсвободи членів цього способу взаємодії. Новизна статті полягає на розгляді ідей Мартіна Бубера в контексті udсучасного суспільства, а також зосередження наукового інтересу на праці «Діалог», яка є недостатньо опрацьованою в сучасному філософському дискурсі. ud(The philosophical analysis of the phenomenon of interpersonal relationship as conceived in the dialogues the philosopher Martin Buber is resolved in the given article. Tis conceived as a dialogue, acquiring the form of the relationship of «I – Thou». The ontological character of meeting, in which «I» becomes present as «Thou» is researched in the context of the philosophy of meeting. Reflection upon the categories of the relationship of «I – Thou» take place in the spirit of existential motifs, revealing spiritual as act. The novelty of the article exists in the synthesis of the leading ideas udof philosophy of dialogue, which in the world of philosophical thought is achieved for the first time.udThe primary basis of these philosophical streams are the categories «I» and «Thou». The relationship of «I–Thou» udmay take various forms: we may say «Thou» to God, loving him; we may say «Thou» to the world, loving the world. udThe relevant article was dedicated to the examination of relationship to the human «Thou». The purpose of both udthe philosophy of dialogue is to lead the human being out of his lonely, isolated daily life, which is full of «the faceless It,» and propel him to life as presence, and not as mere existence. Saying «Thou», the human being states his «I;» following the way to «Thou», the human being finds himself. Indubitably, the ruination of the world of «It» is impossible, and it is equally impossible to avoid the influence of «It». However, after the meeting with «Thou» the human being returns changed from what he was before – he now has a face. Dialogue is a revelation, which happens between two: «I» and «Thou». And as was pointed out above in the relevant article, following the way of the reflections of Martin Buber, revelation is both an epistle and a calling: an epistle to those who say, and a calling to metting.)