У статті розглядаються драматургічні пошуки О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Горького та відповідна їм теоретична рефлексія (статті О. Пушкіна, М. Гоголя, В. Белінського, І. Анненського) як втілення й осмислення принципово важливих ознак епічної драми задовго до творчої практики Б. Брехта: перенесення центру уваги з перипетій долі головного героя на діяльність групи однаково важливих у дії осіб в контексті соціокультурних вимірів; поєднання в монтажній композиції епізодів трагічного так комічного, високого та буденного змісту; апеляція не стільки до емоцій, скільки до інтелектуальної інтуїції читача та глядача.
展开▼