У статті досліджено особливості драматичного прийому внутрішнього монологу на матеріаліudвнутрішніх монологів трагедії В. Шекспіра "Гамлет" та драми Б. Брехта "Життя Галілея" з метоюudексплікації відмінностей чи подібностей світосприймання та світовідчуття геніальними митцямиudВ. Шекспіром та Б. Брехтом, які є ключовими фігурами на світовій літературній шахівниці. Уudмистецтві драматичної вистави внутрішній монолог (ВМ) є одним із найважливіших чинниківudнародження органічної словесної дії актора. Призначенням ВМ є відтворення та передача передмовноїudсуб’єктивної дійсності: невисловлених відчуттів, прихованих переживань і думок, нецензурованихudасоціацій. Монолог у формі "потоку свідомості" передає процес функціонування людської психіки у їїudскладності, розчленованості, частинності, багатошаровості, незв’язності та спонтанності. Він єudсамостійною композиційною формою, яка відрізняється від висловлювань наратора і (теоретично)udнезалежна від нього, відіграє роль "дзеркала свідомості".
展开▼
