У статті проаналізовано різні репрезентації концепту «неволя», що може бути інтерпретований як втрата свого простору. Із цього випливає, що фольклорні мотиви, образи і навіть міфологічна картина світу в поезії Тараса Мельничука можуть бути потрактовані як засобиudдля осмислення фрагментарності, перверсивності й несамототожності світу. Власне, у його ліриці фольклорна мова долає брак слова, заповнює мовні порожнини, що утворилися як зумовлені насильством розриви у тканині буття. Зважаючи на це, концепт неволі в поезії Тараса Мельничука передано мовою міфу, що описує світ мертвих; таким чином, опозиція руху і неру-udхомості є визначальною. Отже, можна констатувати, що у ліриці поета встановлюється чітка ієрархічну відповідність, яка в той чи той спосіб дає змогу співвіднести різні рівні свого простору. Таким чином, від тілесної достеменності, заякореності в тіло, що може бути осмислена як найперший рівень упорядкування свого простору, залежить адекватність зовнішньогоudпростору і тіла як внутрішнього простору, вміщеного в зовнішній простір навколишнього світу
展开▼